Євген з похмілля як проспався,
Півлітра кисляку вдудлив,
Сяк-так умився, в штані вбрався
І самокрутку засмолив.
У роті наче миша здохла,
І до сорочки щось присохло
(скидається на хохлому,
Чи, радше, ні, на петриківку);
Аж раптом Таньчину листівку
Поштар передає йому.

Євген читає, супить брова,
Тремтить із папірцем рука;
Дівоча мрія нездорова
Нудоту в нього виклика
(чи то вчорашня оковита?)
Німфетка, бач, несамовита!
З такою скочиш на слизьке!
Чи, може, показилась дівка?
Євген в кишеню пха листівку
І Тані шле коммюніке:

«Агов, мовляв, моя голуба,
Чи ви не впали часом з дуба,
Що пишете таку дурню?
Мені ви дуже симпатичні,
Та ваші мрії еротичні
Ви краще знищіть на корню.
Ставок, млинок, місцеве бидло,
Сільський мізерний антураж
Мені добряче настогидли.
Я байронічний персонаж,
А навкруги баби скажені!
На цьому все. Цілую, Женя».
І в скриньку кинув папірця.
Як лист Тетяна прочитала,
Аж із лиця, небога, спала,
Блідіша стала за мерця.

За тиждень в Тані іменини.
Кабанчик почува біду.
Євгена кличуть на гостини –
Спасибі, каже, я приду,
Хоча моє розчарування
У вашім вбогім існуванні
Сягнуло позначки «капець»,
Бо я за вас морально вищий,
Та до народу буду ближчий,
Щоб тренувать собі терпець.

Вже гості п’янії танцюють
якісь невимушені па.
Євген із Ольгою гопцює,
її за талію хапа.
У стелю корки б’ють дуплетом.
Євген із Ольгою дуетом
Співають про вишньову шаль.
Непотріб цей Владімір бачить
І ледь від лютощів не скаче
(але не скаче, бо москаль).

Така вона, шляхетна доля -
Як щось, хапайся за дрючки!
Сих делікатностей ніколи
Не зрозуміють селюки.
Заб’ють, бува, князька чи графа, -
Не треба навіть телеграфа,
Чутками повниться земля:
Ще треті півні не співали,
А вже й на Буковині знали,
Буцімто вбили москаля.

У фіціяльнім протоколі
Повітовий ветеринар
писав: «Діагноз – ictus soli,
потужний сонячний удар
(Аж тухлі гулькнули в муляку):
Exanimavit per гілляку
І propter hoc зламав хребця».
Край лісу яму колупали,
Заупокійну одспівали,
Та й поховали молодця.

Село на поминках гуляє,
Один Євген не п’є, не їсть:
Героєм оволодіває
Жага до переміни місць.
Кортить небозі дати драла,
Допоки лихо не приспало –
Впряга у возика Гнідка,
Кида лахміття у валізу,
Та й шварка, як ляхи до лісу,
Втіка подалі від гріха.

Недовго Ольга побивалась:
Драгунський полк її плінив.
А Таня все слізьми вмивалась,
Бо кепсько, бач, Євген вчинив.
Бува, щоранку, як оклига,
Через паркан до його шмига
І ну вивчати інтер’єр:
Журнали з голими бабами,
Красунь із довгими ногами,
Притятих рясно до шпалер.

Про теє батько як дізнався,
За коси Таню відтягав,
Три тижні поспіль матюгався,
Та згодом справі раду дав:
Запхав Тетяну у столичний
Державний виш педагогічний,
В Москву, на ярмарок дівок:
Сказав: як засвербило в с[ерц]і,
Нехай повчиться на філфаці,
То, може, заміж вийде в строк.

Життя – то іронічна штука,
Переконайтеся і ви:
Колишня Таня недолуга –
Цариця модної Москви.
Тепер її життя вирує:
Вона вражає і чарує,
То фітнес в неї, то масаж,
То курси з виправлення карми...
І скрізь вітають всі жандарми
Її розкішний екіпаж.

Євген вола бере за роги:
Жіночих вподобань знавець,
Він на шляху до перемоги
Завжди ломився навпростець.
Прийшов. Впадає на коліна:
«О Таню, ти моя єдина!
Невже підсунеш гарбуза?»
Тетяна дивиться у книжку,
І очі витирає нишком,
А на щоці бринить сльоза.

Євген кахикнути не може,
Слова печуть, немов смола:
«Євгєній, я била моложе,
Я лучче качєством била,
То де були твої лупетки?
Які, до гаспида, німфетки?
Мені було сімнадцять год!
Та я б за рік, собача мати,
Уже могла голосувати,
Распротакий ти ідійот!

А зара, бач, такий до діла,
Немов свиня штани наділа,
Бо в мене глибше декольте,
Нівроку ноги та фігура,
І будні, сповнені гламура,
та я тобі скажу на те:
Я б віддала ці ресторани,
Усю фондю та фуа-гру
За кринку жирної сметани
З варениками на пару.
Тож прикидатися безглуздо:
Я вас кохаю, най вам пусто,
Та не для того мій диплом,
Щоб заручитися з хохлом!»

Вона пішла. Шаблон в Євгена
Так луснув, аж пішла луна.
І це була остання сцена,
І закінчилася вона.
Отож, кохайтесь, чорнобриві,
Якої б віри не були ви:
Хохли, татари, москалі,
Піндоси, лабуси, чухонці –
Нехай над нами сяє сонце
І буде мир по всій землі!

антон
Это - изуминельно!
Во-первых сразу видно, что автор читала украинскую литературу как минимум за последние 120 лет. Во-вторых обладает прекрасным чувством юмора.
И в-третьих: она чувствует язык.
У неё, кстати, ЖЖ очень показателен. Виден интеллект и эрудиция владельца. Молода еще, но это тот недостаток, который со временем всегда проходит.